| sadowod.com | vivaspb.com |

logo sproba

Наші видання

Друк

Право на доступ до публічної інформації

Право на доступ до публічної інформації відрізняється від права на інформацію, адже його суть полягає не в свободі слова і не в праві зберігати та поширювати інформацію, а в можливості отримати інформацію, яка становить суспільний інтерес. Органи державної влади генерують велику кількість інформації, яка знаходилась виключно у їхньому розпорядженні, в першу чергу – це інформація, пов’язана із використанням державних коштів. Тобто, платники податків як наповнювачі державних бюджетів, мають право знати як використовуються державні кошти, а отже контролювати органи державної влади на предмет зловживання ними своїми повноваженнями.

В ст.19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права гарантовано свободу збирати інформацію в тому обсязі, в якому вона є загальнодоступною. Однак, принцип свободи інформації не може бути повноцінно втілений, якщо не буде механізму забезпечення доступу громадян до інформації. Отже, доступ до інформації стає невід’ємною частиною забезпечення функціонування демократичного режиму. Правова держава може існувати за умови прозорості органів влади, оскільки лише за таких умов може бути забезпечена участь громадян у формуванні та здійсненні державної політики. Саме тому є важливим, щоб суспільство було залучено та мало вплив на процес прийняття державних рішень. А це можливо за умови, що громадяни матимуть доступ до об’єктивної інформації, яка знаходиться в розпорядженні органів державної влади.

Саме тому, в демократичних країнах існує потреба забезпечення права на доступ до інформації, якою володіють органи державної влади, тобто доступу до публічної інформації. Для того, щоб демократичне суспільство відповідало принципам демократичності, його члени повинні мати доступ до інформації, яка зачіпає процес вирішення питань, безпосередньо пов’язаних з їхніми інтересами. Адже, органи державної влади приймають рішення та здійснюють свою політику від імені громадян, що робить їхню діяльність підзвітною перед цими громадянами. Таким чином, держава має забезпечити доступ громадян до публічної інформації в пасивний та активний спосіб, що передбачає не лише публікування та розповсюдження інформації про діяльність органів державної влади, але й надання громадянам публічної інформації на їхні запити. Це дозволить громадянам сформувати своє власне критичне бачення щодо ситуації в державі, сприятиме покращенню ефективності державних органів влади та підтверджуватиме їхню легітимність, а також зменшить ризик корупції.

Як уже зазначалось вище, невід’ємною складовою демократичного політичного режиму є те, що обрана влада звітує перед виборцями за свої дії. Однак, держава не може бути демократичною та правовою, якщо громадяни цієї держави не проявляють інтерес, і не слідкують за дотриманням їхніх прав та свобод, якщо не чинять опір їхньому порушенню. Отже громадянам потрібен механізм для здійснення такого контролю, що на даному етапі суспільного розвитку оформився в закони, що надають право і забезпечують доступ громадян до публічної інформації.

Далеко не кожен громадянин володіє достатнім рівнем правової обізнаності для того, щоб усвідомити весь обсяг своїх прав на доступ до інформації, яка, відповідно до українського законодавства, вважається публічною. Я переконана, що у великої кількості осіб в нашій державі траплялися випадки, коли в тому чи іншому органі, установі та організації їй було відмовлено у наданні інформації за її запитами. Частою є, крім того, відсутність на веб-сайтах в мережі Інтернет публічної інформації, яку розпорядники зобов’язані розміщувати.

Право на отримання публічної інформації є конституційним правом будь-якої особи. Право на доступ до інформації гарантується низкою міжнародно-правових актів, серед яких Конвенція про захист прав і основоположних свобод людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, яка вважається публічною, є Закон України «Про доступ до публічної інформації», а також Конституція України та Закон України «Про інформацію».

Що таке публічна інформація?

Легальне визначення цього поняття міститься в Законі України «Про доступ до публічної інформації»: публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Іншими словами, це вся інформація, наявна в: органах державної влади; органах місцевого самоврядування; організаціях, які виконують делеговані повноваження суб'єктів влади; установах, які фінансуються з бюджету, щодо використання бюджетних коштів; підприємствах-монополістах на ринку стовно умов постачання товарів/послуг та цін на них.

Проте, в деяких випадках доступ до публічної інформації може бути обмежено.

Критерії для обмеження:

1. Обмеження здійснюються виключно в інтересах:

- національної безпеки;

- територіальної цілісності;

- громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам;

- для охорони здоров'я населення;

- для захисту репутації або прав інших людей;

- для запобігання розголошенню конфіденційної  інформації;

- для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

2. Розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам.

3. Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Предметом суспільного інтересу, відповідно до Закону України «Про інформацію», є інформація, яка:

- свідчить  про  загрозу  державному  суверенітету,   територіальній цілісності  України;

- забезпечує  реалізацію  конституційних прав, свобод  і  обов'язків;

- свідчить  про  можливість  порушення  прав людини,  введення  громадськості  в оману,

- шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності  (бездіяльності)  фізичних  або юридичних осіб тощо.

Що робити, якщо орган відмовляє у наданні інформації, посилаючись на її відсутність у нього?

Важливо усвідомити, з яких підстав розпорядник інформації може відмовити у її наданні.

Якщо виникає ситуація, коли розпорядник повідомлює особі про відсутність інформації, це не означає, що він не зобов'язаний відповісти на запит. Особі необхідно дізнатись, чи є розпорядник зобов'язаним мати таку інформацію. У разі, якщо такий обов'язок має місце – відмова є неправомірною. Розпорядник зобов'язаний створити або отримати запитувану інформацію.

Головний спеціаліст Рівненського міського управління юстиції Боковець В.П.